Збройна агресія Росії на сході України
Понад вісім років тому Російська Федерація розпочала неоголошену війну проти України. Здійснивши незаконну окупацію і спробу анексії Кримського півострова, Кремль перейшов до наступного етапу своєї збройної агресії на українському Донбасі.
Підрозділи російського спецназу та інших збройних формувань РФ, російські військові «у відпустці» та військові радники – причому без жодних розпізнавальних знаків – організовано, методично і цілеспрямовано здійснювали захоплення місцевих органів влади, поліцейських відділків, українських військових об’єктів на Донбасі, проводили інші силові операції проти української армії і правоохоронців. З території Російської Федерації велися невпинні артилерійські і ракетні обстріли позицій українських прикордонників та Збройних Сил України. Російські військові підрозділи разом з важкою технікою й іншими засобами здійснювали військове вторгнення і брали безпосередню участь у бойових діях на території нашої держави. Доказом цього слугують факти затримання та взяття в полон численних російських військовослужбовців у ході цих бойових дій.
Російська військова присутність на окупованій частині Донбасу триває донині. Незаконний перетин неконтрольованої Урядом України ділянки українсько-російського кордону транспортними ешелонами і військовою технікою для підсилення і ротації збройних формувань РФ стали постійною практикою. Інформація про регулярні порушення державного кордону України присутня у численних звітах ОБСЄ.
Це факти зафіксовані, підтверджені і не підлягають жодному сумніву. Документальні та інші свідчення ролі та прямої участі Росії у збройному конфлікті проти України передавалися і надалі передаватимуться українською стороною до міжнародних юрисдикційних інституцій.
Відтак, наполегливі твердження російських офіційних осіб про начебто «посередницьку» роль Росії у мирному процесі на Донбасі були спрямовані виключно на введення в оману всієї світової спільноти. Широкомасштабне вторгнення в Україну збройних сил Росії 24 лютого 2022 року засвідчило, що від першого ж дня збройного конфлікту, розпочатого ще у 2014 році, вона не була і в принципі не може бути посередником у війні, яку вона розпочала і в якій продовжує брати участь.
Досягнуті за посередництва ОБСЄ, а також Німеччини і Франції Мінські угоди (12 лютого 2015 року) та Загальні (спільні) узгоджені висновки Паризького саміту в «Нормандському форматі» (19 грудня 2019 року), імплементація яких становила основу політико-дипломатичного врегулювання конфлікту, свідомо з першого ж дня не виконуються Росією. Варто лише згадати захоплення Дебальцевого й інших українських територій шість років тому – впродовж декількох днів після підписання Росією Мінського Комплексу заходів та невиконання нею рішення про припинення вогню уздовж лінії розмежування.
Всі подальші дії Росії, починаючи з 2014 року і до сьогоднішнього дня, спрямовані на руйнування будь-яких зусиль з припинення конфлікту та мирної реінтеграції окупованих українських територій.
Російсько-український збройний конфлікт у Донецькій і Луганській областях України призвів до численних жертв серед військових і цивільних осіб, суттєвого пошкодження цивільних об’єктів та інфраструктури.
Крім того, зазначений збройний конфлікт спричинив широкомасштабні затримання цивільних осіб, тортури і вбивства представниками так званих «російських окупаційних адміністрацій», що діяли на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях. Незаконно позбавлені волі цивільні особи таємно утримувалися під вартою без зв’язку із зовнішнім світом. До них застосовувалися катування та жорстоке поводження, зокрема з психологічним та сексуальним насильством.
Згідно з офіційними даними, станом на лютий 2022 року у в’язницях на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях, де було зафіксовано щонайменше 26 об’єктів, у яких розміщувалися незаконні в’язниці (де-факто – концтабори), утримувалося 317 осіб (234 – в ОРДО і 83 – в ОРЛО, з яких 73 особи з критичним станом здоров'я, в т.ч. 33 жінки).
183 особи (з них 66 – військовослужбовці) вважалися зниклими безвісти. Серед зазначеної кількості громадян України є такі, що утримуються в місцях несвободи понад 5-6 років.
Під місця свавільного утримання громадян перетворювалися підвали міськводоканалу, відділення міліції та будівлі прокуратури, підвали приватних будинків та шкіл, закинуті шахти Донбасу.
Одну з таких незаконних в’язниць після захоплення міста Донецьк у 2014 році незаконні збройні формування Російської Федерації створили на території заводу з виробництва ізоляційних матеріалів (припинив свою роботу у 1990-ті роки), який був перетворений на артфонд «Ізоляція» та з 2010 по 2014 рік реалізовував мистецькі проекти.
За даними звіту організації «Медійна ініціатива за права людини» та експертів неурядової організації Deutsch-Russischer Austausch – DRA (Берлін) на захопленій території заводу з червня 2014 року розташувався батальйон «Восток» (озброєне формування самопроголошеної т.зв. «Донецької Народної Республіки», що було укомплектоване проросійськими добровольцями та вело боротьбу проти підрозділів ЗСУ та батальйонів територіальної самооборони), а в приміщеннях утримувалися полонені та цивільні заручники.
За даними звіту Управління Верховного комісара ООН з прав людини за 16 листопада 2019 року — 15 лютого 2020 року, в «Ізоляції» утримувані особи піддавалися тортурам, зокрема й електричним струмом й через імітацію страти та сексуальному насиллю. Згідно зі звітом, допити при цьому здійснювали представники т.зв. «міністерства державної безпеки» «ДНР».
Колишні заручники зазначають, що будівлі «Ізоляції» не пристосовані для утримання людей, що, разом із регулярним фізичним насиллям з боку утримувачів, створює умови перебування, наближені до концтабірних. Полонені та цивільні заручники не отримували належної медичної допомоги; їх примушували працювати на утримувачів. Їх також позбавляли води та харчування.
Майже всі утримувані в «Ізоляції» залучалися до примусових робіт. Коли бойовики їхали на навчання чи передову — вантажили зброю, збирали металобрухт, будівлі розбирали на цеглу, щодня прибирали подвір'я — чистили від снігу, пилу, листя, працювали на кухні, доглядали свійських тварин.
Журналіст Станіслав Асєєв, який у 2017—2019 утримувався у тюрмі «Ізоляція» вважає, що на території цієї в'язниці були скоєні злочини, які можна кваліфікувати як воєнні, а також згадує про катування, які призвели до спроб суїциду серед полонених.
У травні 2022 року, під час повномасштабного вторгнення Росії до України, російські терористи проводили «фільтрацію» людей із окупованого Маріуполя. Всіх родичів військових ЗСУ, колишніх правоохоронців, активістів, журналістів та «підозрілих» людей вони вивозили до колишньої виправної колонії № 52 у селі Оленівка Донецької області або до тюрми «Ізоляція».
Після проведення Паризького саміту в «Нормандському форматі» (09.12.2019 року) відбулося два етапи одночасних звільнень – 29 грудня 2019 року та 16 квітня 2020 року, в ході яких на підконтрольну територію України було повернуто 80 цивільних осіб.
Водночас, починаючи з липня 2020 року питання про підготовку та проведення наступних етапів одночасних звільнень утримуваних осіб, яке обговорювалося в рамках консультацій Робочої підгрупи з гуманітарних питань Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях України, блокувалося російською стороною та представниками російських окупаційних адміністрацій.
Робоча підгрупа з гуманітарних питань припинила свою роботу у зв’язку з масштабним вторгненням збройних сил Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року.
На тимчасово окупованих Росією територіях України у Донецькій і Луганській областях Управління Верховного Комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) і Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) не мають системного доступу до місць несвободи, незважаючи на домовленості, досягнуті під час Паризького саміту в «Нормандському форматі». Українській стороні відомо лише про лічені випадки доступу МКЧХ до ув’язнених осіб на зазначених територіях.
Українська сторона продовжує вимагати невідкладного забезпечення повного і безумовного доступу представників Місії МКЧХ та Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні до всіх без винятку так званих «місць позбавлення волі» на тимчасово окупованих Росією територіях України у Донецькій і Луганській областях.
Зі свого боку Українська сторона, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про попереднє ув’язнення» (набрав чинності 22 грудня 2019 року), гарантує міжнародним організаціям, включаючи МКЧХ, надання повного і беззастережного доступу до затриманих осіб і взятих під варту на всій підконтрольній Уряду України території.